Максим разом з мамою і старшим братом переїхав на Буковину з Донецької області.
"Ми з міста Покровська, - розповідає 42-річна Олена, мама хлопчика. - Війна неподалік від нас тривала 8 років. І ми часто вночі чули звуки пострілів, але не вірили, що це зачепить нас, що будуть такі жорстокі ракетні обстріли й бомбардування. 24 лютого я зрозуміла, що ми в дуже великій небезпеці. Ще декілька днів я трималася, а потім зважилася поїхати звідси. Ми зібрали речі. Я попросила знайомих підвезти нас до Краматорська автівкою. Потім ми довго чекали на евакуаційний поїзд. У перший нам не вдалося сісти: брали лише матерів із немовлятами. Ми добу чекали на вокзалі наступного потяга. А потім була дуже довга дорога до Західної України - три доби, три пересадки".
Зрештою родина переселенців потрапила до Чернівців. Максим вирішив не сидіти склавши руки, а шукати спосіб допомогти воїнам і своїй родині. Тому швидко склав із мамою оголошення і розмістив його біля під’їзду будинку. "Мене звуть Максим, я переселенець з Покровська. Мені 11 років. Я хочу допомогти своїй сім’ї та країні. Я шукаю роботу. Можу надавати послуги: принести воду - 5 гривень за один раз. Винести сміття - 5 гривень, прогулянка із тваринами - 25 гривень за один раз. Обіцяю частину коштів перерахувати на потреби ЗСУ", - йдеться у тексті оголошення.
"На оголошення люди відгукнулися. Тож Максим носить воду, хліб купує, сміття виносить. Я сама з 9 років допомагала родині заробляти кошти. Тому дуже пишаюсь сином і його вчинком", - каже мама хлопчика.
До речі, у мирному житті Максим цікавився спортом. "Він займався регбі декілька років. Ходив на заняття з робототехніки, - говорить пані Олена. - І ще цікавий факт: мій син тепер прагне розмовляти лише українською, хоча вдома, на Сході, спілкувався з однолітками переважно російською".
***
"Mam 11 lat. I chcę pomóc Ukrainie". Historia małego uchodźcy z Pokrowska
Maxim wraz z matką i starszym bratem przeniósł się do Bukowiny z obwodu donieckiego. Dziecko szukało pracy w Czerniowcach, aby zarobić pieniądze i pomóc rodzinie oraz wojsku.
- Jesteśmy z miasta Pokrovsk - mówi 42-letnia Olena, matka chłopca. - Wojna w pobliżu trwała 8 lat. Często słyszeliśmy w nocy strzały, ale nie wierzyliśmy, że to na nas wpłynie, że będzie tak brutalny ostrzał rakietowy i bombardowanie. 24 lutego zdałam sobie sprawę, że jesteśmy w wielkim niebezpieczeństwie. Zostałam jeszcze kilka dni, a potem postanowiłam wyjechać. Spakowaliśmy nasze rzeczy. Poprosiłam znajomych, żeby zawieźli nas do Kramatorska samochodem. Potem długo czekaliśmy na pociąg ewakuacyjny. W pierwszym nie udało nam się usiąść. Czekaliśmy dzień na stacji na następny pociąg. A potem bardzo długa droga do Zachodniej Ukrainy - trzy dni, trzy przesiadki.
Ostatecznie rodzina migrantów przybyła do Czerniowiec. Maxim postanowił nie siedzieć bezczynnie, ale poszukać sposobu, by pomóc rodzinie i żołnierzom. Szybko napisał wraz z matką ogłoszenie i umieścił je przy wejściu do domu. "Nazywam się Maksym, jestem imigrantem z Pokrowska. Mam 11 lat. Chcę pomóc mojej rodzinie i mojemu krajowi. Szukam pracy. Mogę świadczyć usługi: przynosić wodę - jednorazowo 5 hrywien. Wynieś śmieci - 5 hrywien, chodź ze zwierzętami - 25 hrywien za jeden raz. Obiecuję przekazać część środków na potrzeby Sił Zbrojnych" – czytamy w treści ogłoszenia.
- Ludzie odpowiedzieli na ogłoszenie. Więc Maxim nosi wodę, kupuje chleb, wywozi śmieci. Pomaga rodzinie zarabiać pieniądze odkąd skończył dzewięć lat. Jestem bardzo dumna z mojego syna i jego czynów - mówi matka chłopca.
Zanim musiał opuścić swój rodzinny dom, Maxim interesował się między innymi sportem. - Grał w rugby przez kilka lat. Chodził na zajęcia z robotyki - opowiada pani Olena. - I jeszcze jeden ciekawy fakt: mój syn chce teraz mówić tylko po ukraińsku, chociaż w domu na wschodzie rozmawiał z rówieśnikami głównie po rosyjsku.
