У Бородянці на Київщині, яка чи не найбільше постраждала від ворожих обстрілів, дивом вціліла кухонна шафа на стіні напівзруйнованого будинку. А на шафі — фігурка декоративного глиняного півника. Про це українці дізналися завдяки фотографині Єлизаветі Серватинській. Згодом харківська мисткиня Лера Полянскова подарувала у Києві таких півників Борісу Джонсону, прем’єр-міністрові Великої Британії, та Володимиру Зеленському.
Кухонну шафку з керамічним півником передали до Національного музею Революції Гідності. Разом із шафкою до фондів музею потрапив декоративний керамічний півник, який вистояв під час вибуху рашистської авіабомби.
— Васильківська майоліка — це різновид кераміки, випаленої з глини, — розповідає Сергій Денисенко, художник-кераміст, головний художник Васильківського майолікового заводу в останні роки його роботи. — Завдяки їй українське керамічне мистецтво зайшло чи не у кожен дім. Якщо рахувати всю продукцію, що виготовлялася на заводі впродовж року, то йдеться майже про мільйон штук. Сам завод був заснований у 1934-му й пропрацював 70 років — до 2004-го.
— Що відомо про півника, який нині став дуже популярним?
— У словнику з декоративно-ужиткового мистецтва згадується таке слово, як "лембик". Це назва посудини для напоїв, яка переважно має декоративну функцію в інтер’єрі. Лембики у формі півня на Васильківському майоліковому заводі стали виготовляти ще на початку 60-х років минулого століття. Авторами півника є подружжя майстрів художньої кераміки — Надія та Валерій Протор’єви. Вони працювали на Васильківському майоліковому заводі з 50-х років.
Півника знято із виробництва у 1980-х роках. Цю декоративну скульптурку випускали в обмеженій кількості. Нині такий лембик — раритет. Його можна побачити у приватних колекція. Є люди, які колекціонують васильківську майоліку.
— Чи можна було б відновити виготовлення таких півників?
— Я працював на заводі з 1983 року по 2004-й. Тобто доти, доки його не закрили. Після цього приміщення нашого заводу орендувало приватне підприємство, що займалося виробництвом традиційного українського народного майолікового посуду ручної роботи. Торік і вони припинили своє існування. Про відновлення роботи заводу нині не йдеться. Бо вже нема ні обладнання, ні майстрів, які б відновили цю справу. Та й для запуску виробництва потрібні великі кошти.
***
Господиня квартири, в якій вціліла шафа з посудом та керамічним півником, жива. Жінці вдалося виїхати на захід України в перші дні війни. У Бородянці жінка мешкала з 1985 року. Її чоловік загинув під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, старший син помер. Вона жила з молодшим, який і прибив на кухні легендарну "стінку", де стояв півник. Два роки тому молодший син також помер.
Богданна МАРТИНИК
Borodzianka. Opowieść o glinianej figurce, która stała się symbolem siły Ukraińców
W Borodziance w obwodzie kijowskim, który wyjątkowo mocno ucierpiał w wyniku ostrzału wroga, cudem ocalała szafka kuchenna na ścianie zrujnowanego mieszkania. A na szafce figurka ozdobnego glinianego koguta. Ukraińcy dowiedzieli się o tym dzięki fotografce Elizavjecie Servatinskiej. Później charkowska artystka Lera Poljanskova podarowała takie koguty premierowi Wielkiej Brytanii Borisowi Johnsonowi podczas jego wizyty w Kijowie oraz prezydentowi Ukrainy Wołodymyrowi Zełenskiemu.
Szafka kuchenna z ceramicznym kogutem została przeniesiona do Narodowego Muzeum Rewolucji Godności. Wraz z szafką do zasobów muzeum trafił także dekoracyjny ceramiczny kogut, który ocalał po wybuchu bomby, która zniszczyła resztę mieszkania.
- Majolika wasylkowska to rodzaj ceramiki wypalanej z gliny - mówi Serhij Denysenko, artysta ceramik, który pełnił funkcję głównego artysty fabryki majoliki wasylkowskiej do czasu jego zamknięcia. - Dzięki niej ukraińska sztuka ceramiczna zagościła w prawie każdym domu. Jeśli policzymy wszystkie produkty wytworzone w zakładzie w ciągu roku, jest to około miliona sztuk. Sam zakład powstał w 1934 roku i działał przez 70 lat - do 2004 roku.
- Co wiadomo o kogucie, który stał się teraz bardzo popularny? - pytam.
- W słowniku sztuki zdobniczej i użytkowej pojawia się słowo "lembik". Tak nazywa się naczynie na napoje, które we wnętrzu pełni przede wszystkim funkcję dekoracyjną. Lembiki w kształcie koguta w fabryce majoliki wasylkowskiej zaczęto wytwarzać na początku lat 60. ubiegłego wieku. Autorami koguta jest para mistrzów ceramiki artystycznej - Nadija i Valerij Protorjevi. Pracowali w fabryce majoliki wasylkowskiej od lat pięćdziesiątych.
Produkcja kogutów została przerwana w latach 80. XX wieku. Ta dekoracyjna rzeźba była produkowana w ograniczonych ilościach. Dziś taki lembik to rzadkość. Można go zobaczyć w kolekcjach prywatnych. Są bowiem ludzie, którzy zbierają majolikę.
- Czy można wznowić produkcję takich kogutów? - dopytuję.
- Pracowałem w zakładzie od 1983 do 2004 roku, czyli dopóki nie został zamknięty. Następnie pomieszczenia naszego zakładu zostały wynajęte przez prywatne przedsiębiorstwo zajmujące się produkcją tradycyjnej ukraińskiej ręcznie robionej majoliki. W zeszłym roku przestali istnieć. Nie chodzi już o wznowienie pracy zakładu. Ponieważ nie ma sprzętu ani rzemieślników, którzy mogliby przywrócić ten biznes. A rozpoczęcie produkcji wymaga dużych środków - wyjaśnia Serhij Denysenko.
***
Właścicielka mieszkania, w którym ocalała szafa z naczyniami i ceramicznym kogutem, przeżyła. W pierwszych dniach wojny kobiecie udało się wyjechać na zachód Ukrainy. Mieszka w Borodziance od 1985 roku. Jej mąż zginął podczas likwidacji wypadku w Czarnobylu, potem zmarł najstarszy syn. W bloku mieszkała z młodszym synem - to właśnie on przymocował legendarną szafkę do ściany kuchni. I on jednak zmarł dwa lata temu.
Autorka: Bogdanna Martynyk
