Добровольці-рятувальники беруть участь у ліквідації наслідків збройної агресії росії. Вони допомагають розбирати завали на деокупованих територіях та роблять ремонт понищених будівель. "Добробат" першочергово створили для допомоги підрозділам ДСНС, — каже Віктор Андрусів, співзасновник проекту. — З перших днів до нас через телеграм-бот для реєстрації долучилося більше тисячі волонтерів. Разом з командою ми почали організовувати виїзди так званих бригад для розбору завалів.
Наразі "Добробату" 4 місяці, і за цей час наші волонтери, які приїздять з різних куточків країни, допомогли на понад двох сотнях об’єктів у Київській, Чернігівський, Сумській та Харківській областях. Це не тільки допомога в упорядкуванні території зруйнованих будівель, а й ремонт покрівель, вікон, дверей, підмуровування стін. Це нагальна відбудова, аби якомога більше людей змогли перезимувати у своєму житлі. Наразі заявки про долучення до "Добробату" подали понад 35 тисяч добровольців».
Ми поспілкувалися з кількома такими волонтерами.
"Я разом з "Добробатом" уже був в Охтирці, Ворожбі, Тростянці, Боромлі та інших постраждалих від російської армії населених пунктах, — каже 38-річний Вадим Лаврик, будівельник. — Ми розбираємо завали, ремонтуємо покрівлі, встановлюємо вікна, перекриваємо дах... Дуже багато роботи в нас залишилось після рашистів. Але люди в деокупованих містах не плачуть. Вони раді, що залишились живі, а хати можна відбудувати. Їхня сила духу надихає".
"Я побачив в інтернеті, що шукають волонтерів, і записався. Маю вже більш як десять виїздів, — розповідає 44-річний Батир Карриєв, який працює у відділі логістики. — Кожен триває з 9.00 до 17.00. На певний об’єкт зазвичай вирушає один-два автобуси, це 30 — 60 осіб. Є ще люди, які добираються своїм транспортом. Усі настільки рвуться до роботи, що ти тільки відвернешся на дві-три хвилини, а твоєї лопати немає — хтось уже взявся за роботу!"
"Знаєте, коли люди тішаться, що тарілочка чи виделочка з їхнього дому вціліла, це проймає до глибини душі, — каже 48-річна Тетяна Федорчук, письменниця, копірайтерка. — Деякі історії неможливо слухати без сліз. Наприклад, історію жінки, яка варила картоплю нашим воїнам, коли раптом прилетіла бомба на сусіднє помешкання. Вона впала, стала молитися і... постійно думала, чи не перевариться картопля, бо ж військових треба нагодувати..."
"Найважче — знаходити серед завалів дитячі речі й чути історії людей, які пережили стільки жаху, — додає 35-річний Роман Сергєєв, будівельник. — Найбільше мені запам’яталась розповідь вагітної, подвір’я якої орки обстріляли "градами", а згодом заїхали жити в її будинок... Дівчину переховували сусіди у підвалах, бо рашисти хотіли зробити з нею страшні речі. Вона була на восьмому місяці вагітності й від страху в неї ледь не почалися перейми..."
"А мені найбільше запам’ятались поїздки в село Ягідне, що на Чернігівщині, — ділиться 35-річний Олександр Тарасенко, приватний підприємець. — Саме там, у тісному підвалі школи, прожили місяць 360 людей. Тим часом рашисти окупували їхні оселі, потрощили все, що не змогли вкрасти. Тисячі будинків місцевої громади зруйновані. Понад 200 з них не підлягають жодному ремонту... Ми мусимо допомогти людям. І це — основне завдання "Добробату".
Оксана СТУСЯК
Wstrząsające historie Ukraińców, którzy podnoszą z gruzów zniszczone domy
Wolontariusze uczestniczą w likwidacji skutków zbrojnej agresji Rosji. Pomagają rozbierać gruzy na odbitych terenach i naprawiać zniszczone budynki. „Organizacja „Dobrobat" powstała przede wszystkim po to, by pomagać jednostkom Państwowego Pogotowia Ratunkowego – mówi Wiktor Andrusiw, współtwórca projektu.
Od pierwszych dni dołączyło do nas ponad tysiąc wolontariuszy. Wraz z zespołem zaczęliśmy organizować wyjazdy tzw. brygad w celu analizy zniszczeń.
„Dobrobat" istnieje od 4 miesięcy i w tym czasie nasi wolontariusze, pochodzący z różnych części kraju, pomogli w ponad dwustu obiektach w obwodzie kijowskim, czernihowskim, sumskim i charkowskim. To nie tylko pomoc w uporządkowaniu terenu zniszczonych budynków, ale także naprawa dachów, okien, drzwi i posadowienia murów. To pilna rekonstrukcja, aby jak najwięcej osób mogło spędzić zimę w swoich domach. Do tej pory o przyjęcie do „Dobrobatu" zgłosiło się ponad 35 000 wolontariuszy".
Rozmawialiśmy z kilkoma takimi wolontariuszami.
- Razem z Dobrobatem byłem już w Ochtyrce, Worożbie, Trostyance, Boromli i innych miejscowościach dotkniętych przez armię rosyjską – mówi 38-letni Wadym Ławryk, robotnik budowlany. — Rozbieramy gruz, naprawiamy dachy, montujemy okna, zakrywamy dach... Ludzie w wyludnionych miastach nie płaczą. Cieszą się, że przeżyli, a domy można odbudować. Ich siła ducha jest inspirująca".
„Widziałem w Internecie, że szukają wolontariuszy i zapisałem się. Mam już kilkanaście wyjazdów – mówi 44-letni Batyr Karriev, który pracuje w dziale logistyki. — Każdy trwa od 9:00 do 17:00. Zazwyczaj jeden lub dwa autobusy dojeżdżają do określonego obiektu, czyli 30-60 osób. Są też osoby, które dojeżdżają tam własnym transportem. Wszyscy są tak chętni do pracy, że odwracasz się tylko na dwie, trzy minuty, a twojej łopaty nie ma – ktoś już zaczął pracę!"
„Ludzie cieszą się, że ocalał talerz lub widelec z ich domu. Dotyka mnie do sedna – mówi 48-letnia Tetiana Fedorczuk, pisarka i copywriter. — Niektórych historii nie da się słuchać bez łez. Na przykład historia kobiety, która gotowała ziemniaki dla naszych żołnierzy, kiedy bomba nagle wylądowała na pobliskim mieszkaniu. Upadła, zaczęła się modlić i... ciągle myślała, czy ziemniaki się nie rozgotują, bo żołnierzy trzeba nakarmić".
- Najtrudniej jest znaleźć dziecięce rzeczy wśród gruzów i wysłuchać historii ludzi, którzy przeżyli tyle horroru – dodaje 35-letni Roman Sergeev, robotnik budowlany. — Pamiętam historię kobiety w ciąży, której podwórko Rosjanie ostrzelali z Gradów, a później zamieszkali w jej domu... Sąsiedzi ukryli dziewczynę w piwnicach, bo Rosjanie chcieli jej zrobić straszne rzeczy. Była w ósmym miesiącu ciąży. Prawie straciłam dziecko ze strachu... Na szczęście wszystko dobrze się skończyło."
- Najbardziej pamiętam wyjazdy do wsi Jagidne w obwodzie czernihowskim – mówi 35-letni Ołeksandr Tarasenko, prywatny przedsiębiorca. - To tam, w ciasnej piwnicy szkoły, przez miesiąc mieszkało 360 osób. Tymczasem Rosjanie zajęli ich domy, wypatroszyli wszystko, czego nie mogli ukraść. Zniszczeniu uległy tysiące domów lokalnej społeczności. Ponad 200 z nich nie da się naprawić... Musimy pomagać ludziom. I to jest główne zadanie Dobrobata.
Oksana STUSYAK
