Джамала: "Сьогодні я більше воїн, ніж дівчина, якій просто хочеться плакати"

Співачка розповіла про 90 мільйонів доларів, зібраних на підтримку України, зустріч із дружиною Ердогана і шанси Kalush Orchestra на цьогорічному "Євробаченні". Dżamała to piosenkarka, która w 2016 roku wygrała konkurs Eurowizji. Ekspresowi opowiedziała o 90 milionach dolarów zebranych na wsparcie dla Ukrainy, spotkaniu z żoną Erdogana i szansach Kalush Orchestra w tegorocznym Konkursie Piosenki Eurowizji. TEKST W JĘZYKU POLSKIM I UKRAIŃSKIM. Wersja polska na dole strony.

Вона живе нині між вокзалами й аеропортами, виступаючи в різних країнах та містах. Берлін, Мадрид, Бірмінгем, Рейк'явік, Барселона... Проте місцем "прописки" для Джамали з початком повномасштабної війни в Україні став Стамбул, куди зірка переїхала разом із дітьми.

— Джамало, ви сьогодні, як відомо, перебуваєте у Туреччині. Наскільки важким випробуванням для вас була дорога до Стамбула?

— Насамперед хочу сказати, що це був вимушений крок. Я мала подбати про безпеку своїх дітей. Тому вирушила до сестри, яка живе у Стамбулі. Усім, хто виїздив з України, було непросто. Проте, коли у тебе двоє маленьких синів (молодшому — рік і вісім місяців, старшому — майже чотири), це, звичайно, дуже складно. Тим більше, що 23 лютого ми вакцинували Селіма, а 24-го, коли почалася повномасштабна війна, у нього  температура піднялась до 39-ти. У такому стані перебувати в паркінгу нашого будинку в Києві, ясна річ, було неможливо... Ми поїхали на Західну Україну, переночували у знайомих у Тернополі, а потім я вже сама вирушила за кордон. Загалом у дорозі до Туреччини довелось провести п'ять днів.

— Нещодавно разом із дружиною Ердогана ви зустрічалися в Анкарі з українськими біженцями. Що було найбільш зворушливим на цій акції та що, можливо, не потрапило в об'єктиви телекамер?

— Там були тільки діти, до того ж — переважно сироти. Те, що з ними сталося, це така несправедливість... На щастя, дітки, в очах яких закарбувався страх, знайшли прихисток у Туреччині. Їх годують, одягають, лікують, за що можна лише подякувати. До речі, на тій зустрічі пані Ердоган попросила, щоб її сприймали як маму чи бабусю, тобто як рідну людину. Потім я спілкувалась із дружиною нашого посла, і ця розмова лиш підтвердила, що Еміне Ердоган дійсно багато допомагає Україні.

Зі свого боку зазначу: мені дуже хотілося б, щоб у Туреччині пройшов концерт на підтримку України. На зразок тих, що вже відбулися у багатьох країнах. У ФРН, Великій Британії,  Румунії, Ісландії, Польщі, Іспанії... Ви не повірите, але це не було сплановано. Ані мною особисто, ані моєю командою. Це була хвиля, яка несподівано виникла й стала у Європі трендом. Тож уже протягом двох місяців тривають різні івенти, на яких ми збираємо гроші для допомоги нашій країні.

— Кажуть, вам уже вдалося зібрати 90 мільйонів доларів. Ця цифра відповідає дійсності?

— Не тільки мені, адже у цих концертах беруть участь й інші артисти, а безліч людей працюють на волонтерських засадах. Це спільні зусилля. Щодо суми, можу сказати, що насправді вона ще більша. Адже не всі концерти — і онлайн, і офлайн — враховано... Нині я постійно в роз'їздах і можна порахувати на пальцях однієї руки, скільки була зі своїми дітьми в Стамбулі. На щастя, можу залишити їх на сестру.

— Психологи радять сьогодні не сидіти постійно "в новинах", а робити  бодай іноді паузи (більш чи менш тривалі) задля інформаційної детоксикації. Вам це вдається чи не завжди?

— (Зітхає). Не вдається. Чому? Тому що я не маю права зараз бути "відсутньою". По-перше, даю багато інтерв'ю західним медіа й повинна володіти інформацією. По-друге, перебуваю у постійному контакті зі своєю командою. Вони мені весь час розповідають, яка ситуація в Україні, що потрібно волонтерам, чого не вистачає і т.д. У мене не виходить вимкнути телефон та не бути "в контексті". Це було би неправильно. І я не можу собі такого дозволити. Ну... не можу!

— Не так давно я робив інтерв'ю з Адою Роговцевою і вона зронила таку фразу: "Я стала грудкою болю й ненависті". Ви підписалися б під цими словами?

— Ні. У мені все-таки більше жаги до боротьби, ніж болю. Я "виштовхую" це відчуття. Розумієте? Інакше не могла б говорити й не могла б співати. Тільки уявіть: я маю виходити на сцену, а перед тим натрапляю на світлини з Бучі (так, власне, було в Рейк'явіку) або ж бачу відео з Маріуполя. Як після цього співати? (Пауза). Знаєте, сьогодні я більше воїн, ніж дівчина, якій просто хочеться плакати. А мені хочеться плакати постійно! Натомість намагаюсь думати про інше: що я ще можу зробити? Кажу, жага до перемоги у мене більша, ніж біль і ненависть.

— А як ви даєте собі раду з ненавистю, що накопичується буквально щодня, коли довідуєшся про нові та нові звірства, що чинить ворог в Україні?

— Боротися з ненавистю і люттю допомагають діти. Коли я перебуваю з ними вдома та займаюсь буденними речами — купаю, годую, готую до сну, просто цілую, то не можу давати волю своїм емоціям. Адже малеча все відчуває! Скажімо, коли ми добиралися до Стамбула, і старший, і молодший часто плакали, погано спали, не хотіли їсти. Тоді я зрозуміла, що треба діяти, як кажуть у літаку: спочатку кисневу маску — на себе, а потім — на дітей... Моя порада тим, хто відчуває ненависть 24 на 7, — підіть до людей і комусь допоможіть... Це непогана терапія.

Моя порада тим, хто відчуває ненависть 24 на 7, — підіть до людей і комусь допоможіть...

— Як часто нині вдається спілкуватися з чоловіком?

— Доволі часто. Він робить в Україні багато волонтерських справ. Окрім того, Бекір тепер — мій менеджер. Веде всі переговори з організаторами концертів, займається логістикою (я в цьому сама не розібралася б). А ще намагається відродити бізнес: замість кав'ярні, яка працювала у Києві, відкрив заклад у Львові. Одне слово, справ вистачає.

Popularna ukraińska piosenkarka MamaRika.MamaRika перебралася з сином до Польщі. "Дитина досі плаче від гучних звуків"

— Уже 10 травня стартує "Євробачення". Цьогоріч вас запросили до Італії як special guest чи в якомусь іншому статусі?

— Ні, поки що не запросили і, напевно, не запросять. Я ж не буду напрошуватись. (Усміхається). Як відомо, "Євробачення" з самого початку запровадило жорсткі санкції проти Росії, не дозволивши брати участь у цьогорічному конкурсі. За що я їм дуже вдячна. Як і за те, що фактично всі мої виступи, на яких збирали кошти на підтримку України, були так би мовити "євробачевські". У Берліні, Мадриді, Барселоні... Ну, а в Турині тепер виступатимуть хлопці з Kalush Orchestra і я спокійна, що тема України буде піднята на "Євробаченні". Для мене це — головне.

— До речі, як ви оцінюєте їхні шанси? Через загальну увагу до нашої країни вони, як на мене, відчутно зростають. Разом із відповідальністю...

— На 100% погоджуюсь з вами. І я про це говорила хлопцям. Так, дуже добре, що є підтримка Європи й пісня непогано розійшлася, але все одно не варто розслаблятися. Виступити треба не те, що добре, а на найвищому рівні. Щоб потім знову не виникало якихось там розмов, що ми "виїхали" за рахунок того, що перебуваємо в усіх на слуху... Я вірю, що все складеться й ми переможемо!

— А якщо говорити не про "Євробачення", а про війну, що триває, як би ви продовжили речення: "Коли настане наша перемога, я обов'язково..."?

— (Пауза). Коли настане наша перемога, я обов'язково зроблю великий концерт. Запрошу хлопців та дівчат зі Збройних сил України, а також із тероборони. Дуже хотілося б, щоб вони, бодай на годину, розділили зі мною миті щастя…

Богдан БОНДАРЕНКО

Дивись відео Втеча з України як втеча від невизначеності? [Gazeta.pl на кордоні]

***

Obecnie głównie przemieszcza się między dworcami i lotniskami, występując w różnych krajach i miastach. Berlin, Madryt, Birmingham, Reykjavik, Barcelona… Jednak miejscem, w którym żyła Dżamała, gdy w Ukrainie wybuchła pełnoskalowa wojna, był Stambuł, do którego gwiazda przeniosła się wraz z dziećmi.

Bogdan Bondarenko, Redakcja Expressu: Dżamało, dziś mieszkasz w Turcji. Czy droga do Stambułu była trudna?

Dźamała: Przede wszystkim chcę powiedzieć, że to był wymuszony krok. Musiałam zadbać o bezpieczeństwo moich dzieci. Pojechałam więc do swojej siostry, która mieszka w Stambule. Wszystkim, którzy wyjeżdżali z Ukrainy, nie było łatwo. Kiedy jednak ma się dwóch synów (najmłodszy ma rok i osiem miesięcy, najstarszy prawie cztery lata), jest to oczywiście bardzo trudne. Zwłaszcza, że 23 lutego zaszczepiliśmy Selima, a 24 lutego, kiedy wybuchła wojna, jego temperatura wzrosła do 39 stopni. Oczywiście nie można było w takim stanie ukrywać go na parkingu naszego domu w Kijowie. Pojechaliśmy do Zachodniej Ukrainy, zatrzymaliśmy się na nocleg u przyjaciół w Tarnopolu, a potem sama wyjechałam za granicę. W sumie w drodze do Turcji musiałam spędzić pięć dni.

Niedawno w Ankarze spotkałaś się wraz z żoną Erdogana z ukraińskimi uchodźcami. Co najbardziej poruszyło cię w tym wydarzeniu?

Tam były same dzieci, głównie sieroty. To, co im się przydarzyło, to taka niesprawiedliwość... Na szczęście dzieci, których oczy były pełne strachu, znalazły schronienie w Turcji. Są karmione, ubierane, leczone, za co możemy tylko podziękować. Nawiasem mówiąc, na tym spotkaniu pani Erdogan poprosiła, aby była postrzegana przez dzieci jako matka lub babcia, czyli jako krewna. Potem rozmawiałam z żoną naszego ambasadora i ta rozmowa tylko potwierdziła, że Emine Erdogan naprawdę bardzo pomaga Ukrainie.

Ze swojej strony chciałabym powiedzieć, że bardzo chcę, aby w Turcji odbył się koncert poparcia dla Ukrainy. Jak te, które miały miejsce w wielu krajach. W Niemczech, Wielkiej Brytanii, Rumunii, Islandii, Polsce, Hiszpanii... Nie uwierzycie, ale nie było to zaplanowane. Ani przeze mnie osobiście, ani przez mój zespół. Była to fala, która nagle pojawiła się i stała się trendem w Europie. Tak więc od dwóch miesięcy odbywają się różne imprezy, na których zbieramy pieniądze na pomoc naszemu krajowi.

Ludzie mówią, że udało się Pani zebrać już 90 milionów dolarów. Czy ta liczba jest prawdziwa?

Nie tylko mnie, bo w tych koncertach biorą udział inni artyści, a wiele osób pracuje jako wolontariusze. To wspólny wysiłek. Jeśli chodzi o sumę, to mogę powiedzieć, że w rzeczywistości jest ona jeszcze wyższa. Przecież nie wszystkie koncerty - zarówno online, jak i offline - są brane pod uwagę… Dziś jestem ciągle w trasie i na palcach jednej ręki można policzyć, ile czasu spędziłam ze swoimi dziećmi w Stambule. Na szczęście mogę je zostawić pod opieką mojej siostry.

Psychologowie radzą dziś, aby nie czytać ciągle wiadomości i przynajmniej czasami robić sobie przerwę (krótszą lub dłuższą) dla informacyjnej detoksykacji. Czy tobie się to udaje?

(Westchnięcie) Nie udaje się. Czemu? Bo nie mam prawa być teraz "nieobecną". Po pierwsze, udzielam wielu wywiadów mediom zachodnim i muszę być poinformowana. Po drugie, jestem w stałym kontakcie z moim zespołem. Ciągle mi opowiadają, jaka jest sytuacja w Ukrainie, czego potrzebują wolontariusze, czego brakuje itp. Nie mogę wyłączyć telefonu i być poza kontekstem. I nie mogę sobie na to pozwolić. Nie mogę!

Niedawno przeprowadzałem wywiad z Adą Rogowcewą i ona powiedziała następujące zdanie: "Stałam się kłębkiem bólu i nienawiści". Czy podpiszesz się pod tymi słowami?

- Nie. Mam w sobie więcej pragnienia walki niż bólu. Wypieram to uczucie. Rozumiesz? W przeciwnym razie nie mogłabym mówić i śpiewać. Proszę wyobrazić sobie: muszę wyjść na scenę, a wcześniej natrafiam na zdjęcia z Buczy (tak, w rzeczywistości było w Reykjaviku) albo widzę wideo z Mariupola. Jak po tym śpiewać? (Pauza). Dzisiaj jestem bardziej wojowniczką niż dziewczyną, której chce się tylko płakać. Ale chce mi się płakać cały czas! Natomiast staram się myśleć o innym: co jeszcze mogę zrobić? Mówię, że mam więcej pragnienia zwycięstwa niż bólu i nienawiści.

Jak radzisz sobie z nienawiścią, która narasta dosłownie każdego dnia, kiedy dowiadujesz się o nowych okrucieństwach popełnionych przez wroga w Ukrainie?

Dzieci pomagają walczyć z nienawiścią i gniewem. Kiedy jestem z nimi w domu i zajmuję się codziennymi sprawami – kąpielą, karmieniem, przygotowaniem do snu, po prostu całowaniem, nie mogę puścić wodzy emocji. A dziecko czuje wszystko! Na przykład, w drodze do Stambułu, zarówno starszy, jak i młodszy często płakali, źle spali, nie chcieli jeść. Wtedy zdałam sobie sprawę, że trzeba postępować tak, jak mówią w samolocie: najpierw maska tlenowa dla siebie, a potem dla dzieci... Moja rada dla tych, którzy czują nienawiść 24/7 - idźcie do ludzi i pomóżcie komuś. .. To dobra terapia.

Jak często udaje ci się dzisiaj rozmawiać z mężem?

Całkiem często. On dużo pracuje w Ukrainie jako wolontariusz. Poza tym Bekir jest teraz moim menadżerem. Prowadzi wszelkie negocjacje z organizatorami koncertów, zajmuje się logistyką (sama bym w tym nie dała rady). Próbuje też ożywić swój biznes: zamiast kawiarni, którą prowadził w Kijowie, otworzył restaurację we Lwowie. Krótko mówiąc, ma dość dużo spraw.

Eurowizja startuje 10 maja. Czy zostałaś w tym roku zaproszona do Włoch jako gość specjalny?

Nie, nie zaprosili mnie. Nie będę się przecież narzucać. (Śmiech). Jak wiadomo Eurowizja od samego początku nałożyła na Rosję surowe sankcje, nie dopuszczając jej reprezentantów do udziału w tegorocznym konkursie. Jestem im za to bardzo wdzięczna. A także za to, że właściwie na wszystkie moje wystąpienia, podczas których zbierałam fundusze na wsparcie Ukrainy, w dużej mierze ludzie przychodzą dzięki Eurowizji. W Berlinie, Madrycie, Barcelonie... No cóż, w Turynie wystąpią chłopaki z Kalush Orchestra, więc jestem spokojna, że temat Ukrainy zostanie poruszony podczas Eurowizji. Dla mnie to jest najważniejsze.

Swoją drogą, jak oceniasz ich szanse? Moim zdaniem, ze względu na uwagę, która skupia się na naszym kraju, te szanse wzrastają. Wraz z odpowiedzialnością...

W 100 proc. się zgadzam. I powiedziałam o tym chłopakom. Tak, bardzo dobrze, że jest wsparcie Europy i piosenka wyszła dobrze, ale nadal nie można tracić czujności. Nie wystarczy dobrze wystąpić, trzeba wystąpić na najwyższym poziomie. Żeby później nie było już rozmów, że odnieśliśmy sukces przez to, że cały świat o nas mówi… Wierzę, że wszystko się ułoży i wygramy!

Kończąc temat Eurowizji i wracając do toczącej się wojny. Jak dokończyłabyś zdanie: Kiedy nadejdzie nasze zwycięstwo, ja...?

(Milczenie) Kiedy nadejdzie nasze zwycięstwo, na pewno zagram duży koncert. Zaproszę chłopców i dziewczęta z Sił Zbrojnych Ukrainy oraz Obrony Terytorialnej. Bardzo bym chciała podzielić się z nimi chwilami szczęścia, przynajmniej na godzinę…

Autor: Bogdan Bondarenko

Piosenki, która przyniosła Dżamale zwycięstwo w Eurowizji, można posłuchać tutaj: