У перші дні війни мисткиня розпродала дуже дорогу її серцю колекцію "Янголи України", з якою ще до повномасштабного вторгнення об’їздила більшість міст, пише газета "Експрес".
Наталя з чоловіком родом з Бойківщини: вона із Самбора, а Максим — з Дрогобича. Познайомились ще у 2004 році під час Помаранчевої революції у Києві, відтоді не розлучались. Їх поєднала не лише любов до України, а й до мистецтва.
"Спочатку я експериментувала з олійним живописом на полотні, картоні, склі у стилі авангардних течій ХХ століття, — розповідає Наталія Курій-Максимів. — Далі виробила авторську манеру живопису на склі, кераміці, на полотні олією та акрилом. Основні сюжети моїх робіт, які виставлялись не лише по всій Україні, а й у багатьох країнах світу — будні та свята українського народу, ілюстрації до народних пісень, сакральні мотиви. Максим же більше присвячував себе скульптурі, графіці та живопису. У своїй творчості він порушував екологічні теми перестороги, загрози людської діяльності для природи.
Ще у 2014 році чоловік хотів йти воювати, але тоді я вмовила його залишитись, бо тільки народила сина. Але коли почалось повномасштабне вторгнення, Максим був непохитним. Тоді формувались територіальні оборони, й поки ми чекали, куди ж візьмуть Максима, я займалась волонтерством. Невдовзі його взяли до 47-ї окремої штурмової бригади. До речі, строкову службу він проходив у роті зв’язку, цього разу теж була можливість там служити, проте він відмовився, заявивши, що його цікавить лише піхота — одна з найбільш небезпечних військових спеціальностей. Невдовзі чоловік відправився на передову. Так, мені пропонували допомогу за кордоном, радили виїхати з України. Але хіба я могла покинути рідну землю і коханого?!"
З перших днів війни Наталя продавала через соцмережі свої роботи. А виручені кошти відправляла на потреби бригади, де служив її чоловік. Долучалась і до інших зборів своїх знайомих. Мисткиня навіть виставила на благодійний аукціон дорогу серцю серію картин на склі під назвою "Янголи України". Над ними мисткиня працювала вісім років.
"Першим був "Янгол Одеси", а потім "Янгол Донбасу". Він у мене сумний, зі свічкою-спомином про всіх загиблих. Були в серії "Янголи України" охоронці для міст, у яких я побувала. Малювала їх за мотивами своїх вражень. Розкуповували їх не лише українці, а й поціновувачі мого таланту з інших країн. За виручені кошти я купувала прилади нічного бачення, автомобілі, тепловізори. Наприклад, мого донбаського янгола купив чоловік із США: меценат перерахував кошти на армію, а в знак подяки я йому відправила цю роботу. Коли були удари по Львівщині, то передавала кошти на шпиталь. Чи бувало так, що комусь конкретно був потрібен бронежилет на фронті, то теж допомагала".
У червні Максим Максимів отримав тяжке поранення. Сталось це на Запорізькому напрямку. Бійці брали штурмом одну з позицій, і Максим підірвався на міні, коли допомагав своєму пораненому побратиму. Захисник встиг накласти собі турнікет. Потім його евакуювали з поля бою. У лікарні провели високу ампутацію правої ноги.
"Перший час його мучили фантомні болі, але ми мужньо то все витримали. Тепер проходимо реабілітацію і готуємось до протезування в Україні, — додає співрозмовниця. — Ви знаєте, переживши таке важке поранення, Максим знову рветься на фронт. Не хоче сидіти в тилу з паперами... А я продовжую реалізовувати свої роботи, щоби допомогти не лише коханому, а і його побратимам. Залишилось вже дуже мало робіт. Але мені жодної не шкода, бо заради коханого й перемоги віддам усе!"
Після завершення війни Наталія планувала зі своїми янголами побувати у звільненому Донецьку, Луганську та Криму. Тепер каже: "Для цього обов’язково буде нова колекція".
