Війна розкидала українців по світу. Думав, що Інеса Братущик живе нині в Польщі (саме туди співачка виїхала минулого року після повномасштабного вторгнення), а виявилось, що вона вже в Канаді. Зрештою, про все по порядку...
— Коли почалася велика війна, я поверталася потягом зі Львова до Києва, — каже "Експресові" народна артистка України. — У столиці мене чекали чоловік і донька. Зв’язку не було, тому я дуже переживала... Наш будинок — поблизу залізниці. Квартира — на одинадцятому поверсі. Ми бачили все: від ракет до вуличних боїв.
Бомбосховища у нас немає, тож бігали ховатися у паркінг. По вісім разів за ніч. Ще й ліфт тоді не працював. (Зітхає). Одне слово, нервова система не витримувала. І незабаром ми вирішили все-таки виїхати до моєї подруги в Польщу, яка вже прихистила нашу старшу доньку та її синочка, котрому було лише п’ять тижнів.
— То ви стали бабусею незадовго до російського вторгнення?
— Так. Онук, якого назвали Тарасом, народився 12 січня 2022 року. Це була та-а-а-ка радість! (Усміхається). А невдовзі в наш дім, як і до всіх українців, постукала біда. Спочатку Мар’яна не хотіла виїздити за кордон, але потім здоровий глузд взяв гору. Правда, їй довелося йти пішки дев’ять кілометрів з дитиною на руках, адже до переходу було неможливо під’їхати...
Найбільше ми переживали, щоб у доньки не пропало молоко, але все обійшлося. (Після паузи додає). Знаєте, я відчула велике щастя, ставши бабусею. Адже, коли в наше життя приходять діти, це неймовірні любов, тепло та величезна відповідальність. Коли ж з’являються онуки, тобі залишається лише любов. І можна дозволити собі кайфувати від того стану.
— А для сцени у вас нині залишається час?
— Звичайно. Я дуже багато даю благодійних концертів, збираючи кошти для ЗСУ, а також на допомогу нашим дітям. Ніколи не сиділа склавши руки. Що у Польщі, що в Канаді, куди приїхала декілька місяців тому. (Тут живе моя хрещена мама, яка давно запрошувала). Співпрацюю з доброчинною організацією Ukraine Medical Support. Так, на концерті, що відбувся у Торонто, зібрали гроші на тренажери для одного з реабілітаційних центрів.
Тепер плануються нові виступи в Канаді (хочемо, зокрема, допомогти коштами для протезування дітей), а ще — велике благодійне турне у США. Відверто вам скажу: перебуваючи нині за кордоном, я можу більше зробити для України, ніж якби була на Батьківщині. Звичайно, дуже хочеться додому, але... До кінця навчального року (молодша донька ходить тут до школи) будемо за океаном. Залишатися назавжди намірів немає.
— Скажіть, як ви ставитеся до колег, котрі сьогодні перебувають у Росії? I далі розважають тамтешню публіку...
— А як я можу ставитися до зрадників? Зрештою, назвати їх своїми колегами просто язик не повертається. Насправді для мене колеги ті, хто працює нині по світу, збираючи кошти на допомогу нашій армії. А ті всі співачки... Вони не гідні навіть називатися народними артистками, адже втратили таке право у той момент, коли зрадили свою країну.
— Як ви думаєте, чому сталися такі метаморфози з Ані Лорак і Таїсією Повалій?
— З останньою ми колись дуже часто перетиналися на одних сценах і різних телезйомках. Не можу заперечити того факту, що вона талановита співачка. Господь Бог, батьки й українська земля дали їй голос. Але людські якості — це вже абсолютно на її совісті. І тут я не можу зрозуміти Таїсію Повалій. Оту продажність...
А ось Ані Лорак мені просто шкода. Знаєте, вона завжди розмовляла російською... Напевно, свого часу дівчині не прищепили любові до рідної землі. Тож любить більше гроші, ніж Батьківщину. Очевидно, як і її експродюсер Юрій Фальоса, що теж виїхав до Росії... Це ж треба так любити "бабки", щоб продати душу!
Ані Лорак мені просто шкода. Знаєте, вона завжди розмовляла російською... Напевно, свого часу дівчині не прищепили любові до рідної землі.
— Iнесо, як би ви продовжили речення: "Можу побажати росіянам лише одного..."?
— Відчути те, що відчуваємо сьогодні ми. (Зітхає). У наш дім увірвалося зло і забирає найкращих. Не шкодуючи ні дорослих, ні дітей... Сусідів, на жаль, не обирають. І нам з таким сусідом — неадекватним, злим, недолугим — доведеться жити далі. Ось у чому біда... Та, попри все, я оптимістка. Знаю, що незабаром настане наша Перемога, яку святкуватимемо ого-го! (Сміється).
